Іноді людина розуміє, що безпосередньої небезпеки немає, але її тіло продовжує поводитися так, ніби потрібно захищатися. Серце б’ється швидше, м’язи напружуються, дихання змінюється, стає важко зосередитися або спокійно розмовляти. Заклики «заспокойся» чи «візьми себе в руки» в такому стані зазвичай мало допомагають.

Полівагальна теорія Стівена Порджеса пропонує подивитися на такі реакції не як на прояв слабкості або недостатнього самоконтролю, а як на роботу нервової системи, яка намагається забезпечити виживання.

У книзі The Pocket Guide to the Polyvagal Theory Порджес пояснює свою концепцію доступною мовою, пов’язуючи фізіологічний стан людини з відчуттям безпеки, захисними реакціями, здатністю спілкуватися та відновлюватися. Книга вийшла 2017 року у видавництві W. W. Norton & Company і була задумана як міст між науковими дослідженнями та практикою психологічної допомоги.

Автономна нервова система працює без свідомої команди

Автономна нервова система регулює роботу серця, дихання, травлення та багатьох інших внутрішніх процесів. Значна частина цієї регуляції відбувається автоматично — нам не потрібно свідомо наказувати серцю змінити частоту скорочень або організму мобілізувати сили у відповідь на загрозу.

Полівагальна теорія зосереджується на тому, як автономний стан пов’язаний із поведінкою та взаємодією з іншими людьми. Порджес розглядає нервову систему не лише як механізм, що підтримує роботу внутрішніх органів, а й як систему, яка постійно допомагає організму відповідати на запитання: чи безпечно тут залишатися, чи потрібно діяти, чи краще завмерти та зменшити активність?

Одна з центральних ідей Порджеса полягає в тому, що наш фізіологічний стан впливає на те, як ми сприймаємо навколишній світ і які дії стають для нас доступними. Коли людина почувається в безпеці, їй легше слухати, розмовляти, мислити, виявляти цікавість і вступати в контакт. Коли нервова система виявляє загрозу, ці можливості можуть звужуватися, а на перший план виходять захисні реакції.

Чому теорія називається полівагальною

Назва «полівагальна» пов’язана з блукаючим нервом — vagus. Це головний нерв парасимпатичної частини автономної нервової системи, який забезпечує двосторонній зв’язок між мозком і внутрішніми органами.

Порджес розрізняє два вагальні регуляторні шляхи, які називає вентральним і дорсальним вагальними комплексами. Йдеться не просто про дві анатомічні гілки одного нерва, а про два функціонально відмінні способи вагальної регуляції.

Вентральний вагальний комплекс пов’язаний насамперед із регуляцією серця та станом, у якому людина може зберігати спокій, спілкуватися й підтримувати контакт з іншими. У полівагальній теорії він є частиною ширшої системи соціальної взаємодії та діє узгоджено з іншими черепними нервами, які беруть участь у виразі обличчя, слуханні, мовленні та голосовій комунікації.

Дорсальний вагальний комплекс значною мірою бере участь у регуляції органів, розташованих нижче діафрагми, передусім органів травлення. За звичайних умов він підтримує важливі внутрішні процеси організму. В умовах надзвичайної загрози Порджес пов’язує його з різким зниженням активності, іммобілізацією та відстороненням.

Отже, слово «полівагальна» підкреслює, що блукаючий нерв не розглядається як одна однорідна система. Відповідно до моделі Порджеса, різні вагальні шляхи беруть участь у різних способах автономної регуляції та реагування на безпеку і загрозу. Виклад полівагальної моделі Стівеном Порджесом.

Нейроцепція та інтероцепція

Для позначення автоматичного розпізнавання безпеки та загрози Порджес запропонував термін «нейроцепція».

Йдеться про процеси, завдяки яким нервова система автоматично оцінює сигнали середовища та поведінку інших людей ще до того, як ми встигаємо все свідомо обдумати. На наш стан можуть впливати інтонація голосу, вираз обличчя, різкий звук, відстань між людьми, непередбачуваність ситуації та попередній досвід.

Водночас нервова система отримує інформацію не лише із зовнішнього середовища, а й ізсередини організму. Сприйняття внутрішнього стану тіла — зокрема серцебиття, дихання, м’язового напруження або відчуттів у шлунку — називають інтероцепцією.

Таким чином, нейроцепція та інтероцепція — взаємопов’язані, але не тотожні поняття. Інтероцепція стосується сприйняття внутрішнього стану організму, а нейроцепція — автоматичного оцінювання безпеки, небезпеки або загрози. Сигнали, що надходять із тіла, можуть впливати на це оцінювання.

Тому свідома оцінка і тілесна реакція не завжди збігаються. Людина може говорити собі: «Усе нормально», але водночас відчувати напруження, тривогу або бажання уникнути ситуації.

Нейроцепцію не варто уявляти як безпомилковий внутрішній детектор. Нервова система може реагувати на знайомі ознаки минулої небезпеки навіть тоді, коли теперішня ситуація є відносно безпечною. І навпаки, іноді людина може недостатньо помічати реальні ризики. Поняття нейроцепції допомагає пояснити, чому реакція організму не завжди відповідає нашій свідомій оцінці подій. Сучасний виклад поняття нейроцепції.

Три способи реагування нервової системи

У межах полівагальної теорії Порджес описує три основні стратегії автономної регуляції.

Безпека і соціальна взаємодія

Коли нервова система отримує достатньо сигналів безпеки, людина може залишатися спокійною, зберігаючи активність та інтерес до навколишнього світу. У цьому стані легше вступати в контакт, слухати співрозмовника, розрізняти інтонації, виражати емоції, навчатися та творчо мислити.

Порджес пов’язує цей стан із вентральним вагальним комплексом і системою соціальної взаємодії. Спокій у такому розумінні не означає пасивності. Людина може працювати, рухатися, спілкуватися і розв’язувати складні завдання, не втрачаючи внутрішнього відчуття достатньої безпеки.

Мобілізація

Якщо ситуація сприймається як небезпечна, організм мобілізує енергію. Активніше працює симпатична нервова система: прискорюється серцебиття, змінюється дихання, підвищується м’язове напруження, а увага спрямовується на можливе джерело загрози.

Це може проявлятися не лише у вигляді страху. Людина може відчувати дратівливість, нетерплячість, внутрішній поспіх, потребу щось негайно зробити або бажання залишити ситуацію.

Така мобілізація сама по собі не є порушенням. Вона необхідна для фізичної активності, захисту та подолання труднощів. Проблеми виникають тоді, коли організм тривалий час не може вийти зі стану готовності до небезпеки або надмірно реагує на відносно безпечні ситуації.

Іммобілізація та відсторонення

Коли активні дії не здаються можливими або мобілізація не допомагає, нервова система може перейти до різкого зниження активності. Людина відчуває виснаження, заціпеніння, відстороненість, зменшення енергії або складність підтримувати контакт.

У полівагальній моделі крайні форми такої захисної реакції пов’язуються з дорсальним вагальним комплексом.

У повсякденному житті такі прояви іноді сприймаються як байдужість, слабкість або небажання діяти. Полівагальний погляд пропонує інше пояснення: це може бути захисна реакція організму, який намагається зменшити витрати енергії та пережити ситуацію, що здається непереборною.

Захисні реакції мають свою логіку

Одна з найцінніших ідей полівагальної теорії полягає в тому, що мобілізацію, завмирання та відсторонення не слід автоматично вважати «неправильними» реакціями. Вони сформувалися як способи захисту.

Те, що допомагає вижити в умовах реальної небезпеки, може створювати труднощі, якщо захисний стан зберігається після завершення події або запускається в ситуаціях, які лише нагадують минулий досвід.

Цей погляд змінює запитання. Замість «Що зі мною не так?» можна запитати: «Від чого моя нервова система намагається мене захистити?» Це не скасовує особистої відповідальності за поведінку, але допомагає зменшити сором і краще зрозуміти власні реакції.

Підсумок

Полівагальна теорія пропонує розглядати соціальний контакт, мобілізацію та відсторонення як різні адаптивні стратегії нервової системи. Свідома оцінка ситуації й тілесна реакція можуть не збігатися, тому людині не завжди вдається заспокоїтися лише рішенням або логічними аргументами.

Однак відсутність очевидної загрози ще не означає, що нервова система відчула безпеку. У наступній статті — «Чому відчуття безпеки змінює наш стан: співрегуляція у полівагальній теорії» — розглянемо, які сигнали допомагають організму розпізнати безпеку, чому присутність іншої людини здатна змінювати наш стан і що цей погляд дає на практиці.

Ця стаття є науково-популярним оглядом ключових ідей книги Стівена Порджеса, а не вичерпним викладом усієї полівагальної теорії чи медичною рекомендацією.

Огляд підготував Володимир Танащук.