Чому відчуття безпеки змінює наш стан: співрегуляція у полівагальній теорії

Продовження науково-популярного огляду книги Стівена Порджеса «The Pocket Guide to the Polyvagal Theory»

У попередній статті — «Як нервова система реагує на безпеку і загрозу: полівагальна теорія Стівена Порджеса» — ми розглянули нейроцепцію, інтероцепцію та три способи автономного реагування: соціальну взаємодію, мобілізацію й іммобілізацію.

Тепер зосередимося на іншому центральному положенні книги Порджеса: безпека — це не лише об’єктивна відсутність небезпеки. Це стан, який нервова система повинна розпізнати й відчути як безпечний. Саме таке відчуття створює фізіологічні умови для контакту, навчання, відновлення та більшої свободи у виборі власних дій.

Безпека — це не лише відсутність небезпеки

Людина може об’єктивно перебувати в безпечному приміщенні, але не відчувати безпеки. Самого усунення загрози іноді недостатньо: нервовій системі потрібні сигнали, які вона здатна розпізнати як безпечні.

Такими сигналами можуть бути передбачуваність, спокійна інтонація, доброзичливий вираз обличчя, можливість контролювати відстань, відсутність тиску та присутність людини, якій можна довіряти.

Саме тому одна й та сама фраза, сказана різним тоном, може викликати зовсім різну реакцію. Зміст слів важливий, але нервова система одночасно реагує на голос, ритм мовлення, міміку та загальний характер взаємодії.

Порджес наголошує: відчуття безпеки створює фізіологічні умови для соціального контакту, відновлення та саморегуляції. У його пізніших роботах ця думка сформульована як центральна частина «науки про безпеку».

Співрегуляція: чому присутність іншої людини змінює наш стан

Саморегуляцію часто розуміють як здатність людини самостійно керувати своїми емоціями. Порджес звертає увагу на інший бік цього процесу — співрегуляцію.

Від початку життя людина регулює свій стан у взаємодії з іншими. Голос, погляд, вираз обличчя, ритм рухів і передбачувана присутність іншої людини можуть передавати сигнали безпеки. Завдяки цьому організм поступово знижує захисну активацію.

Співрегуляція не означає залежності або нездатності заспокоюватися самостійно. Навпаки, досвід безпечного контакту допомагає формуванню власної здатності відновлювати рівновагу.

Це має значення для родинних стосунків, виховання дітей, навчання, роботи в колективі та психологічної допомоги. Людині значно важче сприймати інформацію й обговорювати складні питання, якщо спосіб взаємодії сам по собі підтримує відчуття загрози.

Наш стан впливає на те, яким ми бачимо світ

Полівагальна теорія пропонує враховувати не лише події та думки людини, а й фізіологічний стан, у якому вона перебуває.

Коли ми почуваємося в безпеці, нейтральний вираз обличчя зазвичай залишається для нас нейтральним, а незнайома ситуація може викликати цікавість. У стані захисної мобілізації той самий вираз може здатися неприязним, а невизначеність — небезпечною. У стані відсторонення людині може бути важко помічати навіть доступні можливості отримання допомоги.

Отже, наша інтерпретація подій не завжди передує тілесній реакції. Іноді вже змінений стан організму впливає на те, які пояснення ми знаходимо і чого очікуємо від інших.

Це не означає, що будь-яка думка або поведінка визначається лише нервовою системою. Людський досвід формується багатьма чинниками. Але врахування фізіологічного стану допомагає повніше зрозуміти, чому в різних обставинах одна й та сама людина може думати, відчувати та діяти по-різному.

Що полівагальний погляд може змінити на практиці

Практична цінність концепції Порджеса полягає насамперед у зміні ставлення до захисних реакцій.

Якщо людина перебуває у стані сильного збудження або відсторонення, одних логічних аргументів може бути недостатньо. Спочатку важливо створити умови, за яких нервова система почне отримувати сигнали безпеки: зменшити тиск, відновити передбачуваність, дати людині достатньо часу, підтримати можливість вибору та безпечного контакту.

Це не означає, що потрібно уникати будь-якого дискомфорту. Розвиток, навчання та психологічні зміни часто потребують зустрічі зі складними переживаннями. Проте така робота стає продуктивнішою, коли рівень активації залишається керованим, а людина не втрачає зв’язку із собою та оточенням.

На мій погляд, саме тут міститься один із найважливіших висновків книги: перш ніж вимагати від людини змінити думки або поведінку, варто помітити стан, у якому перебуває її нервова система.

Науковий статус полівагальної теорії

Полівагальна теорія справила значний вплив на психологію, психотерапію та підходи до розуміння стресу. Водночас її не слід представляти як остаточно доведений і загальноприйнятий опис роботи автономної нервової системи.

Окремі анатомічні, еволюційні та фізіологічні положення теорії активно обговорюються і критикуються. Зокрема, наукова дискусія стосується запропонованої Порджесом еволюційної послідовності вагальних систем, функціонального розмежування їхніх шляхів та інтерпретації респіраторної синусової аритмії як показника вагальної регуляції. Огляд функціональної анатомії блукаючого нерва, критичний аналіз основних положень теорії.

Порджес не погоджується з висновками критиків і продовжує уточнювати теорію, наводячи дослідницькі дані на користь її основних положень. Його огляд сучасного стану полівагальної теорії.

Тому коректніше використовувати полівагальну теорію як впливову концептуальну модель, яка допомагає осмислювати зв’язок між тілесним станом, безпекою, захисними реакціями та соціальною взаємодією, але не ототожнювати кожне її положення з беззаперечно встановленим науковим фактом.

Підсумок

Книга Стівена Порджеса пропонує поглянути на поведінку людини з урахуванням стану її нервової системи. Ми не завжди можемо заспокоїтися лише свідомим рішенням: організм постійно оцінює сигнали безпеки та загрози й відповідно змінює доступні нам способи реагування.

Безпека — це не лише відсутність зовнішньої небезпеки. Це стан, який нервова система повинна розпізнати й відчути як безпечний. Соціальний контакт і співрегуляція можуть підтримувати цей процес, створюючи умови для навчання, відновлення та більшої свободи у виборі власних дій.

Разом із попереднім матеріалом ця стаття є оглядом двох сторін полівагальної моделі: способів захисного реагування та умов, за яких нервова система може повернутися до достатнього відчуття безпеки.

Ця стаття є науково-популярним оглядом ключових ідей книги Стівена Порджеса, а не вичерпним викладом усієї полівагальної теорії.

Огляд підготував Володимир Танащук